Узагальнення практики розгляду Крижопільським районним судом цивільних справ про визнання правочинів недійсними за 2014-2015 роки.

 Узагальнення   практики  розгляду Крижопільським  районним  судом  цивільних справ  про визнання правочинів  недійсними  за  2014-2015 роки.

                Термін «правочин» закріплений у Цивільному кодексі України 2003 р. Так згідно ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів. Підстави, умови, правові наслідки недійсності правочинів визначаються нормами гл. 16 ЦК "Правочини" (статті 215-236).

Загальні вимоги щодо недійсності правочину сформульовані в ст. 215 ЦК, в якій записано таке.

1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У наведеній статті визначаються загальні правові засади визнання правочину недійсним. Зазвичай для цього має існувати відповідна правова підстава. Такою правовою підставою ЦК визнає факт недодержання однією стороною чи всіма сторонами вимог, встановлених частинами 3, 5, 6 ст. 203 ЦК, тобто вимог волевиявлення учасника правочину щодо настання реальних правових наслідків правочину, щодо недопустимості порушення правочином, вчинюваним батьками, інтересів малолітніх дітей. Тобто порушення вимог закону, допущені стороною (сторонами) після укладення правочину, не можуть спричиняти його недійсність, а призводять до інших правових наслідків, передбачених законом.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 р. вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору і вона може бути заявлена окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, у цьому разі в судовому рішенні суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Іншими словами, суд не визнає нікчемний правочин недійсним, а лише констатує факт його нікчемності (недійсності). Сторони такого правочину не зобов'язані виконувати його умови, причому навіть і тоді, коли суд не визнає його недійсним. Однак це не означає, що потреби в необхідності визнання нікчемним правочину може не виникнути. Така потреба може виникнути, якщо сторони виконали певні умови нікчемного правочину, якщо він нотаріально посвідчений, якщо він порушує права третіх осіб, якщо він зареєстрований у державних органах тощо.

У зв’язку з появою нових формулювань, підходів та оцінювальних категорій у ЦК України між ним та спеціальним законодавством виникають певні колізії щодо недійсності правочинів, а це призводить до неоднакового тлумачення і застосування судами законодавства у цій сфері.

З метою забезпечення правильного та однакового застосування законодавства при розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсними судді Крижопільського районного суду також беруть до уваги постанову Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Варто зазначити, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними в суддів Крижопільського  районного суду не виникало складних, спірних питань при застосуванні рекомендаційних роз’яснень викладених у постанову Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

За період 2014-2015 роки в провадженні Крижопільського районного суду перебувало 6 справ про визнання правочинів недійсними з них :

- дві справи про визнання договору позики недійсним з яких по одній  справі  №134/132/14-ц залишено без розгляду у зв’язку з повторним  нез’явленням у судове засідання позивача без поважних причин  і одна справа № 134/299/15-ц повернена позивачу у зв’язку із не усуненням недоліків у встановлений строк;

-  справа №134/719/15-ц про визнання договору іпотеки недійсним з позови залишено без розгляду ;

- одна справа про визнання договору застави  недійсним, яка залишена без розгляду відповідно до  п.3 ч.1 ст.207ЦПК України  ;

- одна справа про встановлення нікчемності правочину , яка залишена без розгляду  відповідно  до п.5 ч.1ст.207 ЦПК України;

- одна справа 134/762/15-ц про застосування  наслідків  нікчемного правочину – перебуває на розгляді.

При вирішенні справ та ухваленні рішень суддями Крижопільського районного суду враховувались положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», які вказують, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Враховувалось, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства оцінювалася судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Результати проведеного узагальнення свідчать, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суд в цілому вирішує їх правильно та відповідно до чинного законодавства.